ЛІКУВАННЯ СТРАХІВ КАЗКОЮ
Пропонуємо ряд художніх творів, робота над якими сприятиме подоланню страхів у дітей.
Нестрашна страшилка
Мета: подолання страху темноти.
Я у темряві лежу,
Страшно мені, друже.
Темрява - вона така...
Небезпечна дуже.
Вирішив я темряви
Більше не боятися,
Ковдрою із головою
Не-не накриватися.
Вирішив я не дрижати,
Маму вирішив не кликати,
«Тато, стра-а-ашно!» — не кричати,
Довго не-не засинати.
Сміливо очі я заплющив,
Руки під щічку я зложив,
Став себе я розважати,
Риму до страхів шукати.
Темрява — голова,
Темрява — хтось співа,
Темнота — смакота,
Темнотища — красотища.
Тож, боявся я даремно,
Веселюся, хоч і темно!
Наталля Забіла
Два хлопчики
Два хлопчики,
два хлопчики
несли відро води.
Зустріли звіра сірого –
розбіглись, хто куди!
Відерце перекинулось,
і витекла вода.
А сірий звір
з-під кущика
лякливо вигляда.
Наталля Забіла
Про дівчинку, яка всього боялась
1
Вечоріє. Сутеніє.
А в кімнаті на вікні
щось у темряві біліє –
мабуть, яблучка смачні!
Мама яблучка купила,
щоб Марійка їх поїла,
щоб Марієчка мала
здоровенькою була.
Гарні яблучка, помиті,
і солодкі, й соковиті.
Чом їх дівчинка не їсть?
Хто на це нам відповість?
А Марійка в цю хвилинку
заглядає у щілинку —
хоче яблучок вона,
тільки темрява страшна!
— Може, там шкребеться мишка?
Може, вовк сидить під ліжком?
Може, там заліз під стіл
гострозубий крокодил?
2
У дитячому садку
є акваріум в кутку,
а в акваріумі рибки
миготять туди-сюди,
і на всіх вони крізь шибку
поглядають із води.
Є в садку ще й цуценятко,
є ласкаве кошенятко,
а надворі є кролі,
волохаті та малі.
Дітвора в садочок прийдеі
біжить в живий куток,
а Марійка не підійде
до звіряток ні на крок.
Бо вона боїться всіх —
навіть рибок золотих!
— Цуценя куснути може,
кошеня дряпнути може,
а кролята — гризуни,
погризуть мене вони!
— Ой Марійко-чудасійко,
боягузка ти мала!
І чого це ти, Марійко,
всіх боятись почала?
З
Через кладку по порядку
діти йдуть в зелений ліс.
Під ялинками стежинки,
наче змійки, повились.
А Марійка невеличка
все стоїть на бережку:
страшно йти на той бік річки
через кладочку хитку.
— Ну, давай, Марійко, ручку,
ми без тебе не підем.
Ми Марійку-чудасійку
через кладку проведем!
Не лякайся, не спиняйся,
ти ж у лісі не сама,
і страшного тут нічого
між деревами нема.
Збіглись весело малята:
— Нумо в схованки гуляти!
За дерева, під кущі
поховаймося мерщій!
І Марійка теж несміло
заховалась за пеньок.
От присіла — й заніміла:
за пеньком сидить звірок!
Звір страшний та волохатий,
довговусий і вухатий
під галузкою сидить,
жовтим листям шарудить.
Затремтіло тут дівчатко,
наполохане, бліде...
А налякане зайчатко
тільки вухами пряде.
Ворухнулася галузка...
Боягузка як гукне!
А зайчатко без оглядки
як стрибне та дремене!!!
Тут надбігли зразу й діти.
— Що тут сталось?
— Що за крик?
— Ой, рятуйте! Звір сердитий!
— Де ж той звір?
— Та він утік!..
Ну й сміялись потім добре
всі малята в дитсадку,
що зустрілись два «хоробрі»,
два «сміливці» у ліску!
4
На подвір'ї в дитсадочку
зозуляста ходить квочка.
А за квочкою підряд
ходить семеро курчат.
В них такі маленькі ніжки,
в них м'якесенький пушок,
і Марієчка нітрішки
не боїться цих пташок.
З ними грається охоче,
їх годує щоразу,
тільки щоб сердита квочка
не ходила поблизу!
— Ціп-ціп-ціп, мої пухнасті,
ви клубочки пухові!
Обережно, щоб не впасти,
не заплутатись в траві!
Та зненацька щось велике
шугонуло з неба в сад —
лютий, хижий птах шуліка
налітає на курчат!
А Марійка-боягузка
як ухопить камінець!
Та як кинеться назустріч
до шуліки навпростець!
Налякалась хижа птаха,
підлетіла вище даху!
А курчатка всі до квочки
покотились, мов клубочки,
мов клубочки пухові —
всі здорові та живі!
— Ну й Марійка!От так диво!
От яка вона смілива!
Та яка ж небоязка —
налякала хижака!
А коли їй хижа птиця
стала зовсім не страшна
— вже вона не побоїться
ні кролятка-гризуна,
ні меткого цуценятка,
ні малого кошенятка,
ані рибок золотих,
ані зайчиків прудких!
Буде завжди скрізь гуляти,
за собою всіх водить
і до темної кімнати
буде сміливо ходить!
Страх
Я на вулиці гуляла,
На скакалочці стрибала,
Пес з’явився у дворі,
Він завадив дітворі.
Всі розбіглись хто куди,
Щоб не сталося біди:
Той на гірку, той в під’їзд,
Той на лавочку заліз.
Я ж злякалася й стою,
Кличу матінку свою.
Пес підбіг, мене понюхав,
Носом гучно він подмухав
І у справах у своїх
Далі через двір побіг.
Налякалася я, друже!
Страх – це неприємно дуже.
Читання й обговорення оповідання Л. Толстого «Мишеня на прогулянці»
Мишеня вийшло на прогулянку. Ходило по двору і знову прийшло до матері.
— Ну, мамо, я двох звірів бачило. Один страшний, а інший добрий. Мати сказала:
— Розкажи, які звірі! Мишеня сказало:
— Один страшний, ходить двором ось так: ноги має чорні, гребінь червоний, очі булькаті, а ніс гачком. Коли я йшло повз нього, він відкрив пащу, ногу підняв і почав кричати, та так голосно, що я від страху не знало куди бігти.
— Це півень,— сказала стара миша. — Він зла нікому не робить, його не бійся. А другий звір?
— Другий лежав на сонечку і грівся. Шийка біленька, ніжки сірі, гладенькі, сам лизькає свої білі грудці й хвостиком стиха ворушить, на мене поглядає.
Обговорення:
– Кого ж треба більше боятися?
– Що сказала мама мишка?
Розучування й виразне читання вірша Р. Кудашевої «Заблукало!» (Переклад Н. Григор'євої)
Завірюха завиває, в полі сніг,
Хто крокує? Це сліди від чиїх ніг?
Ходе бідне кошенятко і тремтить,
Хвіст угору, з шийки стрічечка висить.
—Няу-няу! — Кошенятко мокре вже,
Та й замерзло, та і страх його трясе.
—Няу-няу! — Хто почує, хто спасе?
Завірюха доки тільки сніг несе.
Раптом вовчики і голос іздаля:
—Кицю, кицю? Де ти, киценько моя?
Переказ оповідання К. Д. Ушинського «Полохливий Івась»
Івасева матінка замісила тісто й поставила в діжі на піч киснути, а сама пішла до сусідки. Івась прийшов додому, коли вже споночіло, гукнув — у хаті нікого немає. Вирішив він вогонь засвітити, раптом чує — хтось на печі пахкає. «Мабуть, домовичок!» — подумав Івась, затрясся від страху, випустив із рук скіпку — та й ну тікати. У потемках він наступив на кочергу, а вона його по лобі!
— Ой-ой, матінко, допоможіть! Допоможіть! — зарепетував Івась і вже хотів вибігти геть із хати. Але тут, як на лихо, розв'язався в нього лапоть: розтягнувся хлопець у сінях та й репетує: — Ой, матінко! Ой, сусідонько! Допоможіть! Рятуйте! Мене домовик схопив! Прибігли сусіди, підняли Івася ні живого ні мертвого, а як дізналися, у чому справа, то стали з нього сміятися. Довго потім дражнили Івася та розпитували його: як це він злякався тіста в діжі, кочерги в кутку та лаптя на своїй нозі?
Складання другої частини оповідання із назвою «Хоробрий Івась»